| Сергей Погодин: «Добижа сделал из меня футболиста, а Куксов оставлял после тренировок, и мы отрабатывали с ним передачи» | ||
|
 Вихованець луганського футболу грав за Шахтар та Динамо, виступав у Нідерландах, Іспанії та Ізраїлі. А ще в одному з матчів Прімери отримав два попередження, втім рефері забув продемонструвати йому червону картку. І Погодін залишився на полі. Зараз 53-річний Сергій Анатолійович мешкає у Донецьку і згадує про яскраві миттєвості своєї кар'єри «Коли усі збиралися додому, Куксов залишав мене після тренувань» - Народилися ви у Рубіжному на Луганщині. Які спогади про дитинство? - Воно складалося з двох частин: школа і футбол. Дитинство минуло традиційно, як і в усіх моїх ровесників. У моїй сім'ї не було спортсменів, батьки - звичайні працівники. До речі, зараз я часто їжджу в Рубіжне, не перериваю зв'язок з рідним містом. Воно затишне, відоме завдяки своєму хімічному комбінату, де виготовляли фарбу. - Вашим першим тренером був луганський наставник Вадим Добіжа. Колишній футболіст Зорі Олександр Малишенко, наприклад, називав його своїй другим батьком. - Ви знаєте, у мене те саме. Вадима Дмитровича справді можу назвати другим татом. Спілкуємося постійно і перебуваємо на зв'язку дотепер. Зараз йому 80, однак він продовжує працювати в Естонії. Добіжа поставив мене на ноги, зробив з мене і футболіста, і людину. - З Добіжею ви зустрілися в Луганському спортінтернаті, який випустив чимало відомих гравців. - Там я навчався разом з Олегом Сусловим та Тімерланом Гусейновим, які стали легендами Чорноморця і грали за збірну України. Також по спортінтернату знаю Сергія Юрана, з яким у Динамо перетнувся. Така ж історія з Олегом Волотьоком. Місцевий спортінтернат дав дорогу у життя Сергію Сємаку та Олексію Коробченку. - У дорослому футболі ви дебютували доволі рано. Як почувається юнак, коли ділить роздягальню з легендами, на кшталт, Анатолія Куксова? - Мене, а також Суслова та Гусейнова взяли у Зорю відразу після школи. На той момент Куксову вже було далеко за 30, за спиною він мав звання чемпіона СРСР. Коли усі збиралися додому, Анатолій Якович залишав мене після тренувань і ми відпрацьовували передачі. Умовно кажучи, навчав, як м’яч зупиняти - такі речі я ніколи не забуду. До того ж умов належних ми не мали, відтак займалися на асфальті. - Зверталися до партнера по батькові? - Старші хлопці називали його «Котею», а я використовував просте звертання «Якович». В будь-якому разі, Куксов завжди був дуже шанованою людиною в колективі.  - Після двох сезонів у Зорі у зовсім юному віці ви стаєте футболістом київського Динамо. Не боялися конкуренції? - Поїхав у столицю з радістю. Добре розумів, куди я їду. Не кривитиму душею - я справді переживав. Молодий хлопець, 18 років… Усвідомлював, що спочатку гратиму в дублі. Просто хотів подивитися навіть на те, як відбуваються тренування, в яких умовах живуть футболісти. Хоч я і народився на Луганщині, проте моїм улюбленим клубом у дитинстві було київське Динамо. - Коли ви попрощалися з активними виступами, прийняли рішення навчатися у московській Вищій школі тренерів. Почерпнули щось пізнавальне для себе? - Вчився там протягом двох років. За цей час жодного заняття не пропустив. Насправді отримав важливі знання - я їхав туди не за красивим дипломом. - Зараз ці тренерські навички використовуєте у житті? - Треную дитячу команду. Прагну реалізувати себе у тренерському ремеслі. Досвіду і знань у мене достатньо. Сподіваюся, що свій шанс ще отримаю. Источник: fanday.net |
